1 вересня 2020 року у 81 рік закінчилося життя російського прозаїка і педагога Владислава Крапівіна. Його романи, повісті й оповідання у 1960-80-х роках були культовими і склали цілу епоху радянської літератури для юнацтва
Варто зауважити, що близько 30 оповідань, повістей і романів Крапівіна («Трое с площади Карронад», «Шестая Бастионная» та інші) відбуваються у місті, в якому важко не впізнати Севастополь, навіть якщо севастопольські локації у тексті мають інші назви.
Сам же прозаїк прожив усе життя в Тюмені (Сибір) та Єкатеринбурзі (Урал).
У реалістичних творах Крапівіна, на погляд літкритиків, помітна нота внутрішньої еміграції: у вітрильний спорт чи похідно-польове життя.
Також у реалістичних, і в фентезійних творах Крапівіна помітний постійний мотив: героїчне протистояння дружнього «лицарського» колективу з декількох дітей чи підлітків – світові брехливих і підступних дорослих, включно з батьками героїв.
Відтак Владислав Крапівін усе життя, і в радянські, і в пострадянські часи регулярно підпадав під жорстку критику – його звинувачували у проповіді підліткового «сектантства» і войовничого неприйняття дітьми цінностей батьків.
Тим не менше, твори Крапівіна уже півстоліття перебувають у лідерах затребуваності в дитячо-юнацьких бібліотеках порівняно з іншими радянськими авторами літератури для юнацтва.
Найзначніша премія РФ у галузі російськомовної підліткової літератури носить назву Премія імені Владислава Крапівіна (з 2006 року).
Російський фантаст Сергій Лук’яненко зізнався, що його повісті «Пристань жовтих кораблів», «Лицарі сорока островів» і «Хлопчик і темрява» написані під впливом творчості Крапівіна. У той же час в повісті «Цар, царевич, король, королевич» Лук’яненко за допомогою прийому сатиричного абсурду критикує ідеї творчості Крапівіна й пародіює його героїв.
