Таким чином, антропогенний фактор прискорив і поглибив екологічну катастрофу – але щось подібне сталося б і без використання людиною вод річок, що живили Арал
Група американських і російських учених (Університет Арізони, Тусон, Арізона; Інститут геології та мінералогії імені Соболєва, Сибірське відділення РАН, Новосибірськ) протягом 2008–2020 років пробурили велику кількість свердловин у колишньому дні Аральського моря. Палеонтологічні рештки мікрофауни у піднятій породі були датовані радіовуглецевим методом і методом прискорювальної мас-спектрометрії.
Так, було встановлено, що вперше заповнення низини, в якій донедавна існувало Аральське море, почалося 17,6 тис. років тому після закінчення максимуму останнього зледеніння. Тоді в гірських льодовиках Паміру й Тянь-Шаню накопичилися особливо великі маси льоду, які почали активно танути – й по руслах річок Амудар’ї і Сирдар’ї скотилися в Аральську улоговину і до 15,3 тис. років тому заповнили її.
Проте лише у найнижчій північній частині колишньої улоговини озеро проіснувало до кінця ХХ століття безперервно (на це вказує постійна присутність у піднятій породі мушель остракод і форамініфер, які могли жити тільки в умовах водного середовища).
На решті площі Аралу вже одразу після первинного заповнення, близько 15,3–14 тис. років тому, обсяг води значно зменшився через зменшення кількості припливу вод Амудар’ї та Cирдар’ї. Тоді майже вся територія Аралу перетворилася на низку солоних маловодних ставків, пік осолонення припадає на 14,5–14 тис. років тому. У цей період із 13 видів мушель остракод, які перед тим населяли Аральське море, лишилася тільки Cyprideis torosa, здатна витримати будь-яку солоність.
Після 14 тис. років тому Арал знов наповнився прісними водами в максимальному обсязі. І далі аналогічні коливання обсягу води й її солоності, як довели палеонтологи й геологи, відбувалися регулярно. Це, безумовно, пов’язано із впливом кліматичних коливань на обсяг льодовиків Паміру і Тянь-Шаню, які живлять річки Амудар’ю та Cирдар’ю, а через них і Аральське море.
Таким чином, була заперечена гіпотеза про те, що єдиним винуватцем повного зникнення Аральського моря протягом 1970–2000-х років є перенаселення Узбекистану й Таджикистану й спричинений цим великий водозабір (та грандіозні іригаційні й гідроелектричні витрати водних ресурсів) з двох річок, які наповнювали Арал.
Нагадаємо, у Сімферопольському водосховищі залишилося всього 7% води від загального обсягу.